|
ВІДГУКИ
Марія Лукіян.
|
Книга Ніни Фіалко «Обірвана струна» - це правда нашого життя, в окремих місцях з присмаком гіркоти. Авторка сміливо порушує ті питання, які хвилюють сьогодні мільйони українців. Я в усьому погоджуюсь із нею. Наприклад:
- Проблеми молоді сільської і міської («Міські друзі відрізнялися від сільських вподобаннями і поглядами на життя. Переважна більшість міської молоді безтурботно живе в достатку і не переймається своїм майбутнім, надіючись, що про них подбають батьки. Сільським дітям з дитинства доводиться працювати, допомагаючи батькам утримувати домашнє господарство, за рахунок якого живуть… Сільські товариші належали до тих родин, де не вважали вищу освіту панацеєю від усіх бід. Може тому на здобуття вищої освіти дивилися з презирством, мотивуючи тим, що «вона лише викачує з батьків гроші, а розуму не додає…»). Хтось із цим не згідний? Звичайно, це узагальнене питання, адже винятки є в усьому.
- Бажання бути щасливим не зважаючи на вік («Хто б не говорив, що з віком жінки починають менше говорити про чоловіків чи мріяти про щастя, - не вірте. Природою закладено кожній людині мати пару, і якщо життя з тих чи інших причин не склалося, мрія знайти свою половинку не полишає. Багато людей так і помирають з тією нездійсненною мрією, не бажаючи поступитися своїми принципами. Ті ж, які можуть зрозуміти інших, не ставлячи своїх вимог попереду воза, знаходять не тільки друзів, а й кохання»). Невже це не є правдою життя?
- Питання Майдану, його ідеї, підсумки («Майдан був живим процесом, де колективні вибухи чергувалися з повним штилем і апатією, справжня війна поступалася тривожному перемир’ю, а доброта змінювала ненависть. Сьогодні ти міг напоїти ворога чаєм і віддати йому півпачки сигарет, а завтра отримати від нього кулю в око. Майдан мав мільйони облич»). Сьогодні ми вже можемо переосмислити все це, проаналізувати і зробити відповідні висновки.
- Про війну, або АТО («Якась химерна війна… З Гітлером було важко, але хоч зрозуміло, з ким воюєш. А зараз розмовляємо з ворогом однією мовою, камуфляж зі схожої тканини, і лише ми носимо розпізнавальні знаки. Як людям знати, хто насправді прийшов визволити їх від чогось, чи когось? Людям один вихід – почепити на рот замок і надовго забути про свій язик, надіючись лише на Бога. А як нам відрізнити продажного офіцера, котрий в очі правильний, а потім здає ворогові наші позиції?») Мільйони людей запитують теж саме, а відповіді конкретної ми не можемо почути. У нас ще до сьогоднішнього дня АТО…
І таких прикладів можна наводити ще багато. Читаючи книгу Ніни Фіалко сам починаєш задумуватись, аналізувати, застерігати, мріяти, шукати себе і свої проблеми в даному сюжеті… Безперечно, усі люди мають сформовану свою думку, і , читаючи книгу можна посперечатись з думкою автора, але це не в моєму випадку. Я щиро вдячна пані Ніні за ще одну захоплюючу історію життя, історію нашу з вами.
|
Валентина Семеняк.
|
«Письменниця, яка працює на… довгих дистанціях »
Справжнім сюрпризом для тернопільських літераторів став візит до них відомої тернопільської письменниці із квітковим прізвищем – Ніни Фіалко. Члени літературного об’єднання, які, зазвичай, традиційно збираються в останню неділю місяця у приміщенні обласної організації спілки письменників, із цікавістю слухали романістку, котра поділилась враженнями від книжкового Форуму, де вона завжди бере активну участь впродовж останніх років.
Тих 45 хвилин, що видавництво надає авторам для автограф-сесії, – каже пані Ніна, – недостатньо для того, щоб поспілкуватися з читачами. Обмінятися з ними думками, враженнями.
Два дні письменниця працювала на розкладці видавництва «Навчальна книга – Богдан», пропагуючи свої твори та твори інших авторів. Для себе авторка зробила висновок про те, що наскільки важливо рекламувати продукцію видавництва. Вона помітила, що розрекламованих авторів люди купували не роздумуючи і не рахуючись із коштами. Хто ж прочитав хоча б одну книжку Ніни Фіалко, поповнював свою бібліотеку тими її творами, яких ще не мав. Але, як зізнається письменниця, їй дуже хотілось почути думку читача: що найбільше схвилювало у творах, чи, можливо, було щось таке, що викликало сумнів. На жаль, серед відвідувачів Форуму вона помітила тих, хто не мав можливості придбати бажану літературу. Може тому, – каже пані Ніна, – щороку їх стає все менше і менше.
Презентуючи свій новий роман про війну на Сході України, «Обірвана струна», пані Ніна почула й таке: «Про вашу війну вже набридло дивитись у телевізорі, а ви пропонуєте ще й читати про неї!». Жінка зауважує, що сьогодні довкола з’явилось багато мрійників, але натомість мало реалістів, таких, приміром, як її родич – батько трьох малолітніх дітей. Він вже вкотре їде на передову спасати поранених бійців…
Спілкуючись із літераторами краю, письменниця, яка працює «на довгих дистанціях» (так називають тих, хто пише романи – Авт.), поділилась набутим досвідом, адже за перо взялась тоді, коли спершу реалізувала себе у сімейному житті – як дружина, як бабуся, на основній роботі. Можливо у цьому і криється секрет її довготривалого успіху? Пригадую себе, коли ще була студенткою. Моя вчителька французької мови, яка у свій час відбула Колиму, якось при нагоді зауважила: «Дитино, не поспішай братись за щось велике і серйозне, спочатку набудь життєвого досвіду». Її слова ще й досі мені в пам’ятку.
У письменниці Ніни Фіалко своя аудиторія читачів, які з нетерпінням чекають на її нові романи, невсипно слідкують за її творчістю. Бо як вона каже: «Немає однакових людей чи письменників. Немає однакових смаків чи уподобань. Бо якби було саме так, то світ став би нецікавим, втратив би свою веселковість». Правдива реалістичність, яка відзначає творчість цієї самобутньої письменниці, знаходить все нових і нових читачів.
Якось випадково на сторінці у ФБ мені довелось побачити світлини з її зачитаних до дірок книг, у прямому розумінні цих слів. Сторінки не тримались купи. Повірте, мене це неабияк вразило. Адже не кожний сучасний письменник може похвалитись «таким» станом своїх книжок. Так, можна робити довкола своєї творчості багато галасу (що, до речі, сьогодні успішно й відбувається у середовищі письменницької братії), чи то як модно зараз казати – піару. Однак Ніна Фіалко цього не потребує. Їй піар роблять написані нею ж книги, які допомогли вже не одному читачеві самоствердитись у цьому нелегкому житті. А це про щось таки та й говорить.
|
Олеся Шмира.
Долі людські
(відгук на прочитану книгу)
|
З творчістю тернопільської письменниці Ніни Фіалко я познайомилась ще на першому курсі університету (п’ять років тому), хтось із викладачів порадив прочитати її книги. Прочитавши одну з них, я не зупинилась доти, поки не прочитала всі. Від тоді слідкую за її творчими досягненнями і друкованими новинками. Кожен роман авторки за сюжетом не схожий до попереднього, а їх у авторки багато.
Хочу поділитися враженнями від прочитаної нової книги Ніни Фіалко «Обірвана струна», яка вийшла недавно. З кількох прочитаних сторінок видно, що авторку болить серце за Україну, за втрату патріотів у нерівному бою під Іловайськом, які могли багато ще зробити для своєї землі й родин. Головним персонажем роману є Михайло Гончарук, який попри всі розчарування в людях і неправильні власні вчинки, йде в добровольчий батальйон, щоб захистити країну від експансії Росії. Спілкуючись з різними людьми на Майдані, а потім з бійцями в батальйоні, Михайло починає розуміти, чому тисячі людей вийшли на протести і готовий життя покласти на вівтар Незалежності. Він важко переживає, що залишився живим, а його товариші безглуздо загинули. Знайомство на Майдані з «двійником», потім зустріч з ним перед виходом із «котла», коли вони ділилися знаннями про їхню місію на землі, поставило перед героєм роману задачу, яку він мав виконати. Повернувшись додому, він починає цікавитися минулим своєї родини і виявилося, що у нього є десь родичі, з якими їх розлучили в післявоєнні роки. Життя справді непередбачуване, бо трагічна зустріч з «двійником» проклала шлях до возз’єднання родин. Це ще раз переконує нас, що нічого в нашому житті не відбувається без Божого задуму.
Авторка добре знає проблеми сучасної молоді. У вуста своїх персонажів вона вкладає деякі застереження людям від поганих вчинків, які потім матимуть і такі ж наслідки. В творі Ніна Фіалко висвітлює поширені проблеми, які породила війна.
Назва твору «Обірвана струна» є символічною для кількох поколінь. Одних життя обірвалося через жорстоку політику колишньої комуністичної влади, тепер – через недолугих генералів, які хочуть зберегти цю владу. Гинуть завжди прості люди, часто зовсім не винуваті, але кожна жертва за для того, щоб жили ми. В сюжет твору вплетене життя старого скрипаля Яшки, який своєю тужливою мелодією повертає нас до роздумів про життя насущне. Авторка застерігає нас не кидатися прокльонами, бо вони можуть впасти на голову тому, хто вам найбільше дорогий.
В основі твору лежить правдива історія бійця, котрий повернувшись інвалідом відчув на собі приниження у кабінетах чиновників. Але попри всі проблеми і негаразди Ніна Фіалко радить не опускати руки, а боротись і вірити у краще. Бажаю авторці натхнення для написання нових творів!
|
Наталя Стасюк.
|
Щойно дочитала книгу Ніни Фіалко "Дві обручки". Емоції від прочитаного настільки переповнюють мене, що мушу поділитися ними з читачами. Від мого батька та діда я чула про відважну боротьбу вояків УПА за незалежність Української держави, але те, про що я прочитала в книзі, мене вразило до глибини душі. Тепер дуже шкодую, що не розпитала більше про ті події у своїх уже покійних родичів та їх сусідів. Знаю, що мій дід воював і переховувався в лісах Космача, а бабу хотіли за це вивезти на Сибір, але партизани цілий день воювали з червоноармійцями і таки врятували її та інших односельчан від виселення.
До речі, у горах люди ще й досі мають криївки у своїх господарствах.
Вважаю, що цей роман потрібно прочитати всім українцям, тому що і досі у вільній Україні точаться дискусії про жорстокість бандерівців та ними часто залякують необізнаних, зазомбованих людей. "Дві обручки" - не історичний роман, але він побудований на реальних історіях живих людей, із якими пощастило тісно поспілкуватись черкаській письменниці.
Особисто я з величезним захопленням відкривала для себе мужність і незламність жінок, зокрема Ксені, які в нелюдських умовах, на тріскучих морозах, голодуючи, у подертому одязі, босоніж, не скаржились на свою долю, а терпеливо, часто без надії на перемогу, допомагали пораненим воякам до останньої своєї секунди життя.
Запитую себе: чи здатне сучасне покоління на таке і я зокрема? Адже ми так звикли до комфорту, що не хочемо терпіти найменших нестатків. Це дуже спостерігається в молодих сімях, які хочуть мати все і одразу, а коли чогось бракує, одразу розходяться. Тому рекомендую прочитати роман і їм, щоб переоцінити своє ставлення до життя, полюбити себе та своїх ближніх.
|
Марія Кріль
|
З великим задоволенням прочитала роман Ніни Фіалко «Дві обручки». В ньому простежується схрещення поглядів двох поколінь на ті події, які відбувалися в нелегких 40-х роках на теренах Західної України. Автор відтворила героїчні подвиги галичан в боротьбі за ідею здобути незалежну Україну. Тяжкі випробування випали українцям: голод, переслідування, тюрми, заслання…
Вразила мене книга своїми правдивими фактами про часи визвольної боротьби за незалежну Україну, і легкістю в читанні. В ній і тяжкі переживання, і сум за непростою долею молодих людей, і прекрасні почуття. У романі «Дві обручки» головних героїв твору, представників двох різних субкультур – Заходу і Сходу України, примирило кохання.
Хочу подякувати Ніні Фіалко за, саме художню книгу на цю болючу тему. Кожна її сторінка захоплює, ніби живеш разом з героями книги.
Часто чуємо, що незалежність України нам дісталася мирно і безкровно. А хіба мало крові, в якій можна було втопитися, пролито нашою молоддю, цвітом української нації: і незабутніми студентами - крутянами, і вояками ОУН-УПА? І ці криваві зерна, кинуті в землю не могли не прорости в Українську державу.
|
Олександра Ковальська.
|
Коли я прочитала книжку Ніни Фіалко «Дві обручки», то подумала, наскільки вона, уродженка Черкащини, зрозуміла всім своїм серцем, що в 40 - і роки ХХ століття відбувалось на теренах Західної України. А це була боротьба за високу ідею здобути незалежну Україну. Автор в своєму романі створила узагальнюючий образ жінок, які були активними учасниками цієї визвольної боротьби. Це були і молоді, і старші. Одні працювали медсестрами, і, щоб допомогти пораненим і хворим воякам долали десятки кілометрів за медикаментами, а зв’язкові ночами, обходячи всі небезпеки і перешкоди доносили накази своїх зверхників. Старші мешканці сіл заготовляли продукти, випікали хліб для своїх «лісовиків».
Чому ж на Галичині і Волині йшов такий спротив? Чому в присязі вояків ОУН – УПА були слова: «Боротьба за волю України або смерть». А відповідь проста: люди не могли забути і простити «визволителям», які прийшли в 1939 році і знищили половину населення цих регіонів.
А після війни все повторилося. Товарні поїзди один за одним везли українців в далекий, холодний Сибір. В’язнів за людей не вважали. На непосильних роботах вони обморожували обличчя, руки і ноги, а їх мучителі навіть ніколи не запитали: що ж ті люди вчинили проти них? Проте завжди українці в засланні жили єдиною мрією, щоб ще хоч раз ступити на рідну землю. «Господи! - звертались до Всевишнього, навіщо ти нам виділив таку гарну землю, але не дозволяєш вільно на ній жити». І ця велика тяга до Батьківщини давала їм силу, яка хотіла перемолоти криваву радянську машину і на зло всім нелюдам вижити.
Але в романі не тільки боротьба, а й щира, до нестями вірна любов. Через неї юна українська дівчина і її коханий хлопець, який був задіяний енкаведистами боротись з бандерівцями загинули, а інша дівчина в далекому засланні зустріла своє вимріяне кохання і вони змогли створити сім’ю.
А чому роман має таку гарну назву : «Дві обручки». Вони, ці обручки стали символом для молодого покоління, як єднання двох сердець і символ єднання Західної і Східної України.
|
Тетяна Івасюк.
|
Разом із героями роману читач потрапляє у світ непростих життєвих колізій та неоднозначності почуттів. Чому кохання і зрада не лише на сторінках книг, а й в реальному житті ходять поруч? Чи можна вбити справжнє, істинне почуття? Як боротися за своє щастя всупереч усім житейським та суспільним негараздам? Відповіді на ці питання можна знайти між рядками книги Ніни Фіалко «Кохання з першого погляду», яку я взяла в центральній міській бібліотеці та із задоволенням прочитала.
У цьому романі письменниця змальовує життя сучасної молоді, піднімає проблему заробітчанства. Зі сторінок твору читач отримує ще одне підтвердження, що кохання і зрада – дві сторони однієї медалі.
Сюжет книги наповнений багатьма життєвими віражами у людських долях, тому захоплює з першої сторінки і не відпускає до останньої.
|
Сергій Бондарук.
|
Про долю українців-заробітчан за кордоном ми час від часу дізнаємося з телепрограм, публікацій у газетах. Деякі письменники теж у своїх творах інколи звертаються до цієї теми, здебільшого дотично. Іншим поглядом дивиться на проблему заробітків на чужині Ніна Фіалко у своєму соціально-побутовому романі «Повертайтесь, журавлі, додому».
Йдеться у ньому про долю української сім’ї, де батько і мати, виїхавши у різні країни, залишили своїх дітей – дочку та сина на виховання бабусі -пенсіонерки. Глибокі знання реалій сьогодення, аналіз різних ситуацій та стосунків між людьми дозволили автору створити не просто високохудожній твір, а швидше написати яскраву літературну картину, де все навидноті, зрозуміле з першого ж погляду…
Світле і чисте кохання, підступність і зрада, корисливість, заздрість, наївність та розпач, кримінал – усе це і не тільки присутнє на сторінках цієї актуальної та однозначно потрібної книжки. Кожен, хто її прочитає, в останніх рядках обов’язково побачить відповідь на поставлене автором запитання.: чи варто полишати своїх рідних заради вирішення матеріальних потреб? «Повертайтесь, журавлі-українці, додому, до своїх рідних, коханих. На свою землю», - аж відчувається крик душі автора, заклик завжди, за будь-яких обставин залишатися Людиною.
Було б дуже добре, якби чим більше родин прочитали книжку Ніни Фіалко «Повертайтесь, журавлі, додому».
|
Ольга Середюк.
|
Доля двох жінок, двох подруг – в центрі сюжету роману тернопільської письменниці Ніни Фіалко «Ріка життя». Наталя і Галина, як дві протилежності, як добро і зло постають на сторінках твору.
Головна героїня Наталя викликала у мене симпатію і співчуття своєю добротою і щирістю, розсудливістю і оптимізмом. Постать Галини автор змальовує темними фарбами, її вчинки та погляди викликають негативні емоції й відразу. Дружба, спотворена заздрістю і недоброзичливістю завершилась гіркою образою і розривом.
Галина, яка відбила у подруги коханого й зруйнувала життя обом, сама не знайшла щастя. Трагічно склалася доля її сім’ї, загинули чоловік, син, внучка, сама вона тяжко захворіла. І в кінці життєвого шляху,залишившись самотньою просить прощення у тієї, яку образила й зрадила.
Доля Наталі склалася так, що після зради коханого і найкращої подруги вона поїхала з рідного міста. Закінчивши інститут вона їде вчителювати у сільську школу на Черкащину. Дуже переживала, як там зустрінуть її, дівчину із Західної України, чи зможе вона стати хорошим педагогом, знайти нових друзів. Та все склалося добре, Наталя не лише полюбила свою роботу, але й знайшла свою долю, вірне кохання на все життя, створила прекрасну сім’ю.
За сюжетом життєві події розпочинаються у Червонограді. Цей факт відразу ж зацікавив мене, хоч пізніше зрозуміла, що Червоноград можливо став місцем розвитку подій випадково, бо у книзі нема підтвердження того, що авторка добре знає наше місто. Але доля родини головної героїні твору є типовою долею галицької родини, яка пережила війни, визвольну боротьбу, репресії, долею родини, яких у нашому місті є дуже багато.
Книга Ніни Фіалко викличе інтерес у читачів, які люблять читати історії багатьох поколінь, справжні сімейні саги. Особистий життєвий досвід і творче вміння письменниці роблять цей твір цікавим.
|
Мартюшова Олена,
заст. директора Сумської ЦБС,
ЦМБ ім. Т. Шевченка
м. Суми.
|
«Бібліотекарі рекомендують... »
Люди часто запитують у Бога: «Чим ми так тебе прогнівили?».
Ніна Фіалко дає відповідь на це в своїй книзі «Родинні гріхи»: «Все має корінь: квітка, трава, дерево. Ми про нього часто забуваємо, бо він у землі. Але ж корінь дає рослині живодайну силу! Виходить, що наші діди, прадіди, прапрадіди - аж до дванадцятого коліна - дають нам живодайну основу. А вона у них була така: ми на Землі тільки для того, щоб здати Іспит на Вічність, показати Господові Богу, чого вартує наша душа».
Книга «Родинні гріхи» на прикладі життя кількох поколінь доводить всім: «…гріх, який скоїла та чи інша людина, хтось із нащадків мусить спокутувати. Кожна людина отримує те, що для неї заслужили її предки, а нерідко - й вона сама…Людські гріхи, в яких не покаялися, падають - течуть на рід, отруюють наступні покоління».
Часто людина не замислюється над тим, що може її горе це покарання за її гріхи: «Якби людина хоч трішки переглядала свої вчинки і розкаювалась в них, то не доводилось б і покутувати гріхи до смерті. Нічого в цьому житті даремно не минає…».
Це в книзі зображено настільки переконливо, що читач мимоволі починає шукати подібні паралелі й у своєму житті чи у житті своїх знайомих.
«Родинні гріхи» - захоплива розповідь про постійну боротьбу українських селян за виживання, про історію села на Черкащині від дореволюційних часів - до кінця ХХ століття - крізь революцію, війни, голодомор, перебудову… На цьому фоні історії України розвивається історія роду Шевчуків та Маляренків, з яких вийшла головна героїня книги Тоня Маляренко. Ніна Фіалко детально досліджує історію цієї родини протягом майже століття, наочно акцентуючи увагу на гріхи, які карою лягають на бідного нащадка. Тоня - каліка з дитинства (так розплачувалась за гріхи своїх батьків: за їх нелюбов, за недогляд). Її складна доля - від народження і до старості, де мало щастя і багато проблем, з яких головна героїня гідно знаходить вихід: і освіту здобула, і заміж вийшла, і дітей народила, і хвороби подолала, і старість з чоловіком зустрічає… Все змогла як годиться зробити, гідно прожити, всім догодити… Багатьом її життя можна за приклад взяти. Бо не всі вміють жити, у багатьох терпіння і розуміння не вистачає. Але, якщо народився, то трудись - і душею, і тілом… Як говорять старі люди в Україні: «Танцюй у решеті, та не потрапляй у дірки».
Особливо це стосується жінки, адже все на ній тримається: діти, господарство та й чоловік добрий, коли жінка розумна: «Родина - це мала держава, і якщо в родині нема толку, то звідки він візьметься у країні?» Ніна Фіалко закликає: «Шановні, вигорніть свою душу на світло й уважніше роздивіться, що там приховано за сімома замками! Очистіть свої душі для своїх нащадків, бо вони будуть покарані за нас і так триватиме безкінечно».
Автор підштовхує нас до думки, що «…на землі є рай і пекло» і відповідно творять його самі люди: собі і своїм дітям.
Хто з цим може бути незгодним?
|
Володимир Рахель, головний спеціаліст відділу гуманітарної політики Бориславської міської ради, газета "Нафтовик Борислава"
|
«Ніна Фіалко - письменниця з народу. »
Зацікавити читачів нині не так легко, тому Ніна Фіалко спробувала писати саме про таких людей, які мешкають серед нас і мають схожі з нами проблеми. На наших теренах майже у кожній другій сім'ї є заробітчанин у чужій країні. Тому ця тема на слуху в багатьох людей і про неї намагаються довідатись якомога більше. Вона й стала в творчості письменниці домінуючою.
У романах "Зламані жоржини" та "Небезпечна межа" більше приділено уваги заробітчанам за кордоном. У книжках "Повертайтесь, журавлі, додому" і "Кохання з першого погляду" описано життя героїв у нас в Україні, але тема заробітчанства у них також присутня. Романи різні й не доповнюють один одного. У романі "Родинні гріхи" Ніна Фіалко намагалася привернути увагу кожного читача до тих вчинків, які, мережать долю майбутнім нащадкам. Вона намагається у тексти своїх романів вкладати філософський зміст, над яким треба задуматися. Завітавши у центральну бібліотеку м. Трускавця (вул. Дрогобицька,12, тел. 5-17-55), ви зможете взяти почитати книги Ніни Фіалко.
|
г-та "Високий замок" 12.03.2009р. Г. Удовиченко,
г-та "Стрийська бесіда" 30.05. 2009р. Н. Почтовнюк,
г-та "Свобода" 22.10.2010р. І. Олещук,
г-та "Вільне життя" - "Про війну як то було" М. Зорій,
г-та "20-хвилин" - про творчість Н. Фіалко В. Дерех,
г-та "20-хвилин" - про романи "Дві обручки" та "Зламані жоржини" О. Вільчинський,
г-та Вільне життя" - Про збірку "Жива легенда" У. Коропецька,
г-та "Вільне життя" - про повість "Роксоляна, декан і жлоби" Н. Корнелюк, Г. Даньків, О. Крива.
г-та "Вільне життя" - Про роман "Ріка життя" та збірку оповідань і новел "Примарне щастя" У. Коропецька.
|
