РЕЦЕНЗІЇ

Ігор Зінчук: «На полотні людської долі» – рецензія на роман «Хочу в Тарасюківку» «НК–Богдан» 2015 рік.

Олеся Шмира: «Всупереч долі» – рецензія на роман «Хочу в Тарасюківку» «НК–Богдан» 2015 рік.

Ігор Зінчук. В єдності - сила народу! 6.02. 2012р. На роман "Дві обручки"

Ігор Зінчук. Не в грошах щастя.4.05. 2012р. На роман "Повертайтесь, журавлі, додому"

Ігор Зінчук. Всупереч долі… 15. 10. 2012р. На роман "Родинні гріхи"

На полотні людської долі

«Хочу в Тарасюківку» – новий захоплюючий роман про пошуки «місця під сонцем» у сучасному суспільстві від популярної української письменниці Ніни Іванівни Фіалко. За визначенням члена Національної спілки письменників України Богдана Мельника, цього разу читач матиме справу з «сімейною сагою», але, в жодному разі, не буде розчарованим, радше зворушеним, збентеженим та замисленим над тим, що саме є справжніми життєвими цінностями? На мою думку, одним із центральних мотивів цього роману, як і всієї творчості письменниці, є думка про те, що за все, що трапляється в житті людини, слід платити, а шляхетні чи ганебні вчинки визначають долю, майбутнє…

Подружжя Тарасюків завжди прагнуло красивого, безтурботного життя. Не знайшовши застосунку власним здібностям на рідній українській землі, Станіслав вирушає до Москви, одружується з красунею Вікторією, доволі успішно займається ресторанним бізнесом у буремні 90-ті. Вікторія, натомість, звикла у всьому покладатися на чоловіка, дбати про свою зовнішність, дивитись бразильські серіали, щороку відпочивати на модних курортах і гостинно зустрічати друзів, не дуже переймаючись тим, звідки беруться кошти на її численні забаганки. Навіть ставши партнером у бізнесі, вона виходить на роботу лише для того, щоб «бути місточком між колективом і керівництвом».

Ще однією важливою проблемою, яку осмислює талановита авторка на сторінках соціально-побутового роману є фатальні наслідки байдужості батьків до власного сина. Батьки переконані, що, забезпечивши матеріальний добробут Аркадія, вони зробили все, аби він став самодостатньою людиною, проте, відчувши, що батьки не дослухаються до його думки, підліток живе у віртуальному світі комп’ютерних ігор та вечірок з друзями… Смерть власної матері хлопець сприймає як буденну новину.

Після років невтомної праці на чужині, Станіслав та його земляк Микола, що втратив здоров’я у кривавому місиві Чеченської війни, доходять невтішного висновку: «Для України я вже чужий, а тут ніколи не стану своїм… Втрачене для України покоління, бо нічого не створили на рідній землі, та ще й дітей своїх залишаємо іншим країнам».

Письменниця майстерно змальовує занепад моралі та духовних цінностей у сучасній Росії та Москві і акцентує особливу увагу читача на відмінностях в ментальності українців і росіян, на конкретних життєвих ситуаціях розвінчує міф про спільне майбутнє двох, нібито, братніх слов’янських народів.

Роман написано природною милозвучною українською мовою, хоч іноді, на жаль, в тексті трапляються русизми. Як ось, наприклад, «зійшлися біля костра»(с. 129). Втім, така прикрість жодною мірою не вплине на позитивне враження від прочитаного, а читач неодмінно отримає насолоду та підґрунтя для подальших роздумів над завжди влучним, незмінно актуальним та життєво вивіреним Словом шановної Ніни Іванівни.

Всупереч долі

«Хочу в Тарасюківку» – новий соціально-психологічний роман Ніни Іванівни Фіалко. Це один із різновидів романного жанру, в якому, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування в контексті соціального середовища. Для таких творів притаманне розкриття несподіваних вчинків, прихованих причин поведінки персонажів через розкриття спадкових факторів, потаємних бажань, роздумів, мрій, снів. На відміну від соціально-побутових творів, у яких увага митця прикута до повсякденного життя, зримих, передусім соціальних причин і наслідків поведінки персонажів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини.

Перш за все хочу проаналізувати персонажів і їхні характери, які найбільше фігурують у творі. Головний персонаж твору – Станіслав Тарасюк, українець за духом, походженням і вподобаннями, людина, яку кохання змусило відірватися від рідної землі, покинути свою Батьківщину та податись у метушливу столицю тоді ще спільної держави – Москву. Це людина, яка досягла успіху, бачила світ, і потрапивши в жорна чергового розподілу власності, втратила бізнес. Відчуваючи велику несправедливість і зраду партнера по бізнесу, він втрачає інтерес до того, чим займався. Його дратують люди і метушня вулицями, запах метро і неоднозначне ставлення до нього, як українця. Щоб втекти від усіх цих проблем він вирішує виїхати з Москви і побудувати будинок у лісі, подалі від людей. Як не дивно, але дружина з тещею, які прожили все життя «на асфальті» його підтримали. Чи повірили в його силу, чи й самим набридло дихати міським смоком, сказати важко. У лісі ти не бізнесмен і не простий селянин, а людина, яка повинна брати всю відповідальність за сім’ю, бути готовим навіть до нападу звірів. Читач побачить відмінність в характері й вчинках людей, не знаючих законів природи. Як життя змушує їх вчитись не тільки вирощувати городину, а й налагоджувати стосунки з місцевими аборигенами, щоб ходити разом на полювання чи вирішувати побутові проблеми. Можна поцінувати його вміння вести бізнес, документацію, впроваджувати у виробництво щось нове та ризиковане. Але чи може людина з міста довго прожити ізольовано від людей? Про це дізнаєтесь в романі.

Героїня роману Вікторія, що виросла в малозабезпеченій родині, бо мати-одиначка не могла їй створити великого достатку. Це звичайна радянська родина, яка жила лише з зарплати, відчувши смак добробуту, який їм створив Станіслав, насолоджувалась життям до пори до часу. Вийшовши «вдало» заміж Вікторія мало приділяє увагу освіті й кар’єрі, як і більшість сучасних жінок мріє і здійснює закордонні поїздки, щоб було чим похвалитися перед подругами. Їй не соромно було за свого чоловіка, бо він не тільки добре заробляв, а й виконував її забаганки. Героїня вродлива і приємна в спілкуванні, ставши господинею у домі, не забуває дорогу до салонів. Недарма ж у народі говорять: у двадцять років ти виглядаєш так, як тебе створила природа, а в сорок – як ти зумієш себе показати. Дуже часто після одруження жінки, одягнувши фартуха, менше заглядають до люстерка і звертають увагу на свій зовнішній вигляд. Потім дивуються, чому чоловіки заглядають на вродливіших. Не змінює своєї звички Вікторія навіть тоді, коли переїхали до лісу і суперниць близько не було. Вона любить чоловіка як бідним, так і багатим. Можна справедливо зазначити, що Вікторія – це сильна особистість, адже вона не дорікає чоловікові за польові умови, бо відчуває і свою провину за прийняття такого необдуманого рішення – продажу московської квартири. Віка не здатна була продумати наслідки своїх вчинків, бо відповідальність за все вона поклала на чоловіка.

Ліда Петрівна – людина, яка все життя прожила без чоловіка, а до того виховувалась у інтернаті, вважала, що доньці пощастило з чоловіком, але не змогла дати слушних порад і вберегти дітей від необдуманих кроків. Це людина яка починає тягнутися до феміністок через те, що ніколи не відчувала міцного чоловічого плеча. Не вона у цьому винна, а життя, яке водило її такими стежками.

Лев Борисович Мухін – партнер по бізнесу, людина з досвідом, єврейським розумом, але в іншій професії. Маючи гроші й зв’язки, він використовує Станіслава в спільному бізнесі, а згодом намагається переграти його, натякаючи, що все краще має належати євреям. Проте, всі ми смертні й не застраховані від помилок.

Аркадій – улюбленець долі, розбещений достатком, був упевнений, що згодом бізнес перейде до нього. Зміна ситуації вдарила по його самолюбству, він не схвалює рішення батьків і навідріз відмовляється їхати з ними до «лісу». Подальше його виховання батьки переклали на тендітні плечі бабусі.. Поринувши у віртуальний світ комп’ютера, він відривається від реального життя і своєю поведінкою змушує всіх хвилюватися за нього. Батьки відчувають провину перед сином, але змінити може тільки якась нестандартна ситуація. І вона сталась…

Як на мене, то авторка подає дуже розгорнуту характеристику персонажів, причини становлення їхнього характеру та додає події, що впливають на прийняття тих, чи інших рішень.

Для того, щоб змалювати так майстерно природу, як це уміє Ніна Іванівна треба мати за плечима великий міх життєвого досвіду і багату фантазію. Оскільки я знайома з усіма її книгами, то можу сказати, що жоден пейзаж, інтер’єр чи характер людини не переходить з книги в книгу. «Їхав не поспішаючи, милувався стіною зеленого лісу, що простягалася на багато кілометрів обабіч дороги», «Сонце вже перекотилося за полудень, і під тінню трьох берізок, єдиних на подвір’ї, будівельники після обіду відпочивали». А прочитайте лише описи природи на річці Тунгусці і тих місць, де відпочивав Станіслав зі своїми друзями, це треба або там побувати, або так тонко своєю прозаїчною душею відчути. Авторка вміє майстерно наносити словесним пензлем різнобарвні фарби не тільки на полотно природи, але й людського життя.

Все, з чим на своєму житті зіштовхуються персонажі твору, вимагає від автора надзвичайно великої ерудованості та спостережливості. Я переконана, що цей роман корисно прочитати підприємцям, бо там є пікантні ситуації у бізнесі. Варто прочитати тим, хто хоче в найближчому часі взятися за будівництво будинку, щоб не прогадати з місцем його розташування. Авторка добре обізнана в багатьох сферах діяльності. Це говорить про її ерудованість і велику працю над твором, тому читачеві завжди цікаво і він йде туди, куди веде його вміла рука прозаїка.

У романі порушуються проблеми, які є актуальними для сучасної молоді: байдужність молодого покоління, стосунки батьків і дітей, чесність у бізнесі, моральні якості людей… Книга для найширшого кола читачів розкриває нам українцям позитивні та негативні сторони нас самих і вчить перед прийняттям важливих рішень думати і з кимось радитися.

Не можу не згадати улюбленців господарів – чотирилапих друзів двох Честерів, які приходять один на зміну іншому і Берту, які вносять розмаїття у життя господарів, допомагають своїми витівками на повну силу насолоджуватися щастям.

Я чомусь, коли читала книжку, то надіялась, що Віка і Стас, змінивши місце проживання, заживуть добре і щасливо... Ще є велика заслуга авторки у тому, що читачеві важко вгадати кінцівку твору. Три крапки дають можливість читачеві додумувати кінець, або чекати продовження історії.

В єдності - сила народу!

Після прочитання роману «Дві обручки» популярної авторки Ніни Фіалко, виникає думка про те, що цю книгу було б дуже корисно прочитати сьогоднішнім українським можновладцям, аби зрозуміти та повчитись тієї безкорисливої, жертовної любові до батьківської рідної землі заради якої справжні патріоти готові віддати життя.

Письменниця працює в жанрі сучасного реалістичного роману і головним принципом її творчості є життєвість, актуальність та наближеність літератури до сьогодення. Саме тому, звертаючись до однієї із найтрагічніших сторінок української історії - повстанського руху на теренах західних областей України в 40 х роках ХХ ст.. авторка висвітлює у долях персонажів свого твору дві протилежні точки зору на ці події.

Більшу частину роману написано у формі спогадів колишньої зв’язкової УПА Ксені, на псевдо «Тополька» і Василя Федотовича, ветерана радянської армії, який в той час перебував у складі військового загону спеціального призначення для знищення повстанців. Представники таких підрозділів вдягнувши форму вояків УПА вбивали мирних селян, щоб дискредитувати дії повстанців і знищити довіру до них серед населення за підтримки якого існувала Повстанська Армія.

В романі утверджується думка, що трагедія нашого народу полягала в тому, що його кращі сини та доньки східних і західних земель були змушені воювати один проти одного по різні боки барикад виконуючи накази командування.

Українці просто хотіли жити і працювати на своїй землі, мати власну самостійну державу і воювали проти радянських «визволителів», які по суті як і німецька армія були окупантами, нещадно палили українські села, вбивали навіть вагітних жінок та стареньких матерів, цілі родини вивозили на каторгу до Сибіру лише за їхні погляди та національні переконання - всі ці жахливі, але настільки правдиво змальовані картини постають перед читачем впродовж всього роману. Саме посіявши ворожнечу між представниками українського народу радянська влада прагнула стерти його з карти світу.

В сюжетній канві твору дуже витончено переплітаються події минулого і сучасності, бо саме між внуками головних героїв, Славою та Арсеном, які зустрілися в розпал буремних подій 2004 року на різних майданах, виникає те, найсвітліше перше кохання, яке здатне здолати будь які перешкоди та негаразди.

Визначальною особливістю твору є прагнення Ніни Фіалко спонукати читача до власних роздумів і пошуків відповіді на питання чому в Україні склалися такі несприятливі умови життя вже в період її незалежності: «Дуже різні ідеології вбиваються людям в голову і донині. Колишнім комуністам, які залишилися і перетасувалися на керівних посадах вигідно, щоб тієї єдності ніколи не було, тому вони не шкодують для розбрату ні слів, ні грошей. Дивує, що ім’ям Степана Бандери лякають людей і понині. Крім нього, не знайшлося в Україні подібної постаті, яка могла б запалити до боротьби за ідею, а не за портфелі чи посади».

Дві обручки, які бабуся Слави, Ксеня, зуміла пронести крізь лихоліття воркутинських таборів, виступають не лише своєрідним оберегом, символом єднання двох закоханих душ, але й закликом єднання та примирення українців сходу і заходу. В єдності – непоборна сила народу. Основна ідея твору – примирення воїнів радянської армії та УПА, можливе лише за бажання обох сторін.

Як стверджує Ніна Філалко, її основним мотивом до написання цього захоплюючого роману було прагнення змінити хибну думку мешканців Великої України про боротьбу Повстанської Армії та Степана Бандеру, і якщо, авторці вдалося змінити судження і переконання хоча б однієї людини, то її праця не була марною.

На сторінках цієї прекрасної книги небайдужі читачі прочитають про незнищенне кохання, зраду і невимовне терпіння жінки, яка прагнула вижити у нелюдських умовах.

Словом, цей твір зачарує та зворушить кожного, хто забажає відкрити для себе творчість цієї талановитої жінки зі справжнім українським серцем та щирою душею.

Не в грошах щастя.

Для довідки: Ніна Іванівна Фіалко народилась в селі Косенівка Уманського району, Черкаської області. Автор популярних романів «Зламані жоржини», «Дві обручки», «Небезпечна межа», «Родинні гріхи» та інших.

Час від часу, до уваги пересічного читача потрапляють книги, сюжетні перипетії яких надовго карбуються в пам’яті і спонукають до тривалих роздумів над дилемою: Чому в мереживі доль представників однієї родини виникають обставини, які змушують людей шукати кращого життя на чужині?, як змінити ситуацію в нашій державі таким чином, аби українці –заробітчани мали змогу забезпечити гідне життя своїм рідним на власній землі?.

На мою думку відповіді саме на ці важливі для нашої сучасності питання надхненно шукає письменниця Ніна Фіалко у своєму захоплюючому і такому болісно актуальному романі «Повертайтесь, журавлі додому», що вийшов у світ в Тернопільскому видавництві «Навчальна книга - Богдан» у 2009 році.

Змальовуючи на сторінках своєї книги реалії та проблеми в яких живе головна героїня роману – молода студентка Катерина приходько та її рідні, авторка піднімає цілу низку вагомих проблем: Зокрема, ґрунтовно висвітлює руйнівні наслідки ситуації, коли батьки через нестачу грошей на виховання та навчання дітей, змушені їхати за кордон на заробітки, залишивши дітей на виховання бабусі, до порад якої не дуже дослухаються невдячні внуки. Водночас, батьки – Зоряна та Роман Приходьки відчувають прірву відчуження, яка виникає між ними, їхніми дітьми та суспільством в якому вони живуть і діють.

Відчуваючи провину перед власними дітьми, батьки –заробітчани прагнуть усунути її кошовними подарунками. Натомість, діти Катря та Тарас, які стали підлітками, сприймають батьків лише як джерело власного добробуту, і вже не вбачають в них мудрих наставників, яким можна розповісти про свої проблеми та попросити поради.

Дуже знаковим моментом роману, є розмова Тараса з батьком, який повернувшись додому в не тривалу відпустку намагається наставляти сина на шлях істини: «Ну не хочу вступати до інституту і тягнути з вас ще п’ять років жили. Нічого ті дипломи не дають. Не маєш дяді, який би запропонував тобі посаду, то й не рипайся. А як маєш, то диплома за 600 баксів можна готового купити. Якщо тобі запропонують роботу, то таку смішну платню дадуть, що не знати чи на проїзд вистачить. А я так жити не хочу!» - так, авторка доходить прикрого висновку про знецінення освіти в Україні, та панування влади грошей та корупції в усіх сферах життя, адже будь-яку проблему можна вирішити лише через зв’язки з впливовими людьми у кабінетах владних чиновників.

Стиль написання роману – дуже простий та зрозумілий читачеві, а карколомні повороти сюжету, постійно приваблюють та інтригують увагу.

Роман буде корисно прочитати представникам молодого покоління, адже письменниця прискіпливо аналізує проблему відчуження з якою стикається більшість успішних молодиків, які розважаються в барах і бездумно витрачають гроші батьків зароблені важкою працею.

На прикладі складної та суперечливої долі масажиста Миколи Івановича, Ніна Фіалко талановито виписує проблему пристрасті до азартних ігор, яка руйнує душі та життя багатьох людей. Саме цей персонаж змушує Катрю до ганебного шлюбу за розрахунком і засвідчує цілковитий занепад моральних цінностей у сучасному суспільстві.

Визначальною особливістю роману є те, що письменниця постійно прагне залучити читача до процесу осмислення твору. Крізь сюжетну канву лейтмотивом проходить думка про невичерпну терпеливість , українського народу, який постійно обдурюють та використовують нахабні бездарні політики, які прикриваючись красивими гаслами про добробут народу, лише набивають власні кишені та примножують статки.

Авторка з болем констатує невтішний висновок , що біда українців в тому, що ми чекаємо, аби за нас все вирішували інші, а перебуваючи на заробітках чекаємо поки нам створять прийнятні та гідні умови праці у нашій державі.

Вже в самій назві твору викладено його основну думку: Незважаючи на те, що на чужині можливо є кращі умови праці та проживання, люди завжди прагнутимуть повернутися на батьківщину, бо лише на своїй землі люди відчувають спокій та затишок.

Роман буде цікавим для найширшої читацької аудиторії, яка цікавиться сучасною літературою та творчістю письменниці.

Всупереч долі...

Книга є особливо корисною та цінною для читача, якщо прочитавши її замислюємося над сутністю перебування людини на цій землі, призначенням людини, як високо духовної особистості чиї вчинки, чи навіть, необдумані слова, можуть стати причиною щастя або страшного горя у долі наступних поколінь. Саме такого невтішного висновку доходить сучасна українська письменниця Ніна Фіалко у своєму реалістичному романі "Родинні гріхи".

З притаманною її романам скрупульозністю та правдивістю драматичних ситуацій, авторка описує життєві колізії кількох поколінь родини Маляренків, Шевчуків і Дячуків. На прикладі непростої долі головної героїні роману - Тоні Маляренко письменниця змальовує прагнення слабкої жінки із села Косенівка домогтися успіху, допомогти своїй родині не згадуючи образ та численних помилок, яких допустилися її рідні, бо вважали жінку просто "калікою". А коли наполеглива Антоніна Іванівна одна з небагатьох у селі здобула вищу освіту, навчалася в Тернополі і пройшла трудовий шлях від технолога на хлібному заводі до керівника мережею закладів громадського харчування, то родина її брата Сашка заздрить успіхам невтомної трудівниці.

На мою думку, визначальною особливістю роману є легкий для сприйняття стиль оповіді та невимушено повчальний характер. Загальне приємне враження від книги можуть "зіпсувати" діалектизми та русизми, які трапляються в тексті. Як ось: "нарихтувала харчів" -с.237; "закликала до себе" - с.238; "стриманість грала йому на користь" - с.247; " пролити світло на ситуацію" - с.243; "стан здоров'я залишався не з кращих" - с. 276. Певною мірою суперечливе враження справляють надто спрощені назви частин розділів книги - "Захист диплома" -с.214.

У своєму сповненому справжньої життєвої мудрості романі, авторка, устами содносельчанки Антоніни Іванівни Маляренко, доводить, що долю людини визначають вчинки та дії її дідів та прадідів. Саме гріхи цих людей змушена спокутувати головна героїня книги, адже вона переживає численні хвороби, матеріальну скруту, зради та підступність колег та друзів, болісно сприймає зверхність людей та небажання спілкуватися з нею після невиліковної хвороби.

Ця драматична історія незламної, сильної жінки, яка всупереч примхам невблаганно жорстокої долі, йде власною життєвою стежиною завжди з оптимізмом та вірою у краще майбутнє запалить в серцях читачів вогник надії і тепла.

На сторінках "Родинних гріхів" допитливий читач торкнеться нової грані завжди актуальної творчості Ніни Іванівни Фіалко.