Фірмовий торт
Фірмовий торт
від Ніни Фіалко
від Ніни Фіалко

Ласкаво ЗАПРОШУЮ до СВОЄЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ кухні.

<

Проза




 

Зламані жоржини


Не їдьте дівчата в далекі світи -
Не треба чужого зрадливого раю.
Без вас в Україні садам не цвісти,
Пташкам не співати в зеленім розмаю.

Такими рядками розпочинається роман "Зламані жоржини". І вже з цих перших слів стає зрозуміло про що цей твір - про нелегку долю українських жінок - заробітчан за кордоном. Але не тільки…

Головна героїня книги - вчителька Галина Павлівна Ковальчук. Здавалося, доля готує для неї щасливе майбутнє: закінчення педагогічного інституту, направлення на роботу в одне село з коханою людиною, одруження. Та, як кажуть у народі: "Не все так сталося, як гадалося". Коханий Василь їде до Сибіру, щоб заробити на весілля грошей, та так і не повертається. Микола, товариш нареченого, котрий виїхав разом із ним, при поверненні спочатку уникає зустрічей із Галею, а потім повідомляє їй, що Василь знайшов там іншу дівчину й одружився. Але чи правду він говорить? Що ж насправді сталося з Василем? А зустрів він в своєму житті і людську підлість, і людську щедрість. Спілкуючись з простими сибірськими жителями, які навіть не вміють читати та писати, він дивується, що таке може бути в наш час. Та є чому дивуватися і їм: "Ми не знаємо, де Україна, але знаємо, що українцями весь Сибір заселений… Працьовиті люди, але чому їх влада настільки не любить, що такі суворі краї ними заселяє?" Що можна відповісти на це? І Василь відповідає з усією відвертістю: "Відправляє подалі, щоб не перешкоджали їй спокійно жити. Українці люблять волю і працю на землі. Але не дають їм жити вільно, і вони змушені шукати по світах кращої долі". То ж чому залишився Василь у Сибірі? Чи зведе ще їх доля з Галею? Читайте про це у романі.

А як же склалось життя Галини? Починаються бурхливі 90-ті… Кілька років потішилися незалежністю і зрозуміли, що їсти вона не дає, і ніяких змін на краще не передбачає. Люди морально не готові були до таких різких перемін, тому не знали, що робити. Мінялися керівники, мінялися й стосунки в колективах. Провідну роль в усьому стали відігравати не досвід і не знання, а гроші. А їх чим раз більше не вистачало. Українська інтелігенція наряду з іншими, залишившись без роботи, також змушена виїжджати за кордон. Не оминула криза і Галину Ковальчук. Виїхавши до Італії, як турист, жінка залишається там на нелегальне перебування. Залишившись поза законом швидко зрозуміла, що розповіді людей про легкий і великий заробіток не тільки перебільшені, а й практично неправдиві. Не знайшовши роботи, а отже не маючи засобів для існування, жінка готова погодитись на будь які умови. Доля складається так, що Галина, покинувши Італію, їде на роботу до Греції, зустрічається там зі сестрою. Які ще випробування чекають на нашу героїню? Чи може залишитися єдиною сім'я, берегиня якої так далеко від дому? Чим завершиться розповідь і чому назва романі "Зламані жоржини"? Про все це ви прочитаєте в романі. Твір цікавий і залишає багато інформації для роздумів.

Небезпечна межа


У житті кожного з нас є та межа, переступивши яку, ми втрачаємо людяність, здоровий глузд, - втрачаємо самих себе. Про це йдеться і в романі "Небезпечна межа". Юрко та Сергій Денисюки - близнюки. Вони завжди підтримують одне одного, і одночасно - знаходяться в постійному змаганні між собою. Не оминув дух суперництва братів і в коханні - вони обидва звертають увагу на сусідську дівчину Софію. А як в цій ситуації бути самій дівчині, адже їй подобаються обидва брати? Пощастити може лише одному. Тож як хлопці дійшли згоди ви можете дізнатися зі сторінок роману. Підкажу, що допомогла їм у цьому Ліда(подруга Софії), яка, познайомившись із хлопцями, поставила перед собою мету - вийти за Сергія заміж. Ліда - дівчина вперта і звикла досягати свого. Вона староста групи, на доброму рахунку у викладачів і вважає, що для досягнення мети можна використовувати будь-які способи, не звертаючи уваги на моральність, людській поговір чи почуття подруги. Та чи принесе цей шлюб щастя? І чи справді Сергій той, хто може задовольнити непрості життєві запити Ліди? Та починаються непередбачувані 90-ті роки… Ліда, яка мала великі надії й вже звикла всіма керувати, опиняється без роботи. Довго терпіти таке життя вона не в змозі, тому пробує розпочати власний торгівельний бізнес. Чоловікові не вдається переконати дружину у хибності її намірів та Ліду зупинити вже не можливо. На які проблеми наштовхуються підприємці й чому бізнес занепав, ви дізнаєтеся зі сторінок роману. Щоб виправити допущену помилку, під заставу чоловікової квартири Ліда бере кредит, якого вчасно сплатити не може. Щоб виправити свою помилку вона їде до Італії. Яку роботу доведеться їй там виконувати? І чи стане жінка щасливою на чужині?

В Україні час також не стояв на місці - розпочались вибори, які переросли в Помаранчеву революцію Ніхто то ж і не думав про себе і свій добробут, були чомусь твердо переконані, що з новою владою настане й нове життя. Великі сподівання були й у наших героїв, і про це ви дізнаєтесь, після прочитання роману "Небезпечна межа". Читати легко і враження незабутні.

Родинні гріхи


У романі з такою назвою доводжу істину: "…ми на Землі тільки для того, щоб здати Іспит на Вічність, показати Господові Богу, чого вартує наша душа". Чомусь переконана - кожна людина отримує те, що для неї заслужили її предки, а нерідко - й вона сама. Людські гріхи, в яких не покаялися, падають на рід, отруюють наступні покоління. Розпочинається книга розповідями про родини, що живуть в одному селі, ніби ніяк між собою не пов'язаних. Та читаючи далі, спостерігаємо, як надалі переплітаються долі родин. Головна героїня твору - Антоніна від народження отримує важку долю - через недогляд дорослих у неї неправильно зростається кульшовий суглоб, і це ставить на все її життя клеймо "каліка". Тож запитую Небеса: "Який гріх могла вчинити ця дитина, щоби таку важку кару пронести через усе життя? Або хто з предків переклав свій гріх на бідного нащадка? Уважний читач здогадається". Доля Антоніни подекуди повторює мою долю: в них одне місце народження, один здобутий фах - харчова промисловість, однакове місце направлення на роботу - Тернопіль. Це, мабуть, було моєю помилкою, бо не все, що відбувалося з Антоніною, стосувалося мене. Та вже як сталося… Тоня все життя вважала себе українкою, гордилася тим, що народилась у краї великого Кобзаря і ніколи не розуміла, чому сільська молодь, виїхавши до міста одразу переходила на російську мову. Саме тому для неї було образливим, що в Тернополі їй приклеїли прізвисько "москалиха". Дівчина, яка не зазнала материнської та батьківської любові, про яку неодноразово говорили, що комусь із родини доведеться її годувати, адже вона "каліка", насправді взяла на свої плечі відповідальність за молодших братів. Вийшовши заміж, вона допомагала бабусі, матері, братам, свекрусі. Та доля дуже пані мінлива і любить підносити сюрпризи. Які? Довідаєтесь, прочитавши роман. І чекає батьків самотня старість, про яку сама героїня розмірковує без зайвого розчарування: "Але чи й може бути по-іншому? Життя на місці не стоїть, тому треба не пропустити свою зоряну мить, щоби потрібної хвилини стати комусь корисним. Якщо ти її впіймав - життя минуло не даремно. За кожного переживала, а згодом погодилася з іншою думкою, що всіх під свій гребінець не підрівняєш, то, може, й не варто надто перейматися долею інших". Своєрідним підсумком роману можна вважати наступні слова з уст головної героїні: "Що ж змінилось через сторіччя? Науково-технічний прогрес вирвався далеко наперед, а людина залишилася стояти на місці. Віз покотився попереду коня, і це, як не прикро, але факт. Шановні, вигорніть свою душу на світло й уважніше роздивіться, що там приховано за сімома замками! Очистіть свої душі для своїх нащадків, бо вони будуть покарані за нас, і так триватиме безкінечно". Отож, читайте "Родинні гріхи" і вдумуйтесь, чи не впізнаєте у комусь із персонажів себе? І чи не час уже зупинитись і подумати: хто ми є, для кого живемо і що залишимо у спадок наступним поколінням?

Повертайтесь, журавлі, додому


Чому так назвала свій роман? Уже самою назвою хотіла привернути увагу читачів до найболючішої для Західної України теми - закордонне заробітчанство.

Родина Приходько вважалася успішною і забезпеченою. Єдина донька - красуня Зоряна вийшла заміж за випускника ветеринарного технікуму Романа. Подружжя працювало на місцевій звірофермі. Виховували двох дітей і вважали себе щасливими. Та з розпадом Радянського Союзу звіроферма припинила своє існування і родина залишилась без засобів існування. Щоб діти не почувалися найбіднішими, господар їде на роботу до Польщі, а згодом і дружина вирушає до Росії, залишаючи Катрусю та Тараса з бабусею. А що ж далі? А далі, як і в майже кожній заробітчанській родині: батьки далеко, бабуся дбає про те, щоб онуки були нагодовані та вдягнені, а діти… Катерина потрапляє в тюрму, Тарас підсідає на допінг і зовсім не хоче думати про навчання, адже: "Яка користь з теперішньої науки? Роботи все одно нема… Почувши такі слова, батько, що приїхав лише на кілька днів, розуміє "…залишив дітей маленькими, безголосими, а сьогодні застав сформованих молодих людей, які мають свої власні думки, що дуже відрізняються від його міркувань".

Катерина розумна дівчина, багато розмірковує про своїх однолітків і доходить свого висновку: ці молоді люди не знають справжніх проблем, тому не хочуть вникати у їхню суть. Це втрачене для країни покоління". Та чи справді тільки це покоління є втраченим? Адже, як висловлюється масажист Микола Іванович: "А ті, що виїхали, не втрачені? Вони ж бояться повертатися на батьківщину, до дітей і батьків, бо жити так, як колись вже не зможуть. Їм легше відірвати від серця частину заробітку, зваливши відповідальність за дітей на стареньку маму чи бабуню". Чому Катерина опиниться в тюрмі й чи зможе зберегти в своєму серці добро та чистоту, чи не зневіриться в житті? Все це на сторінках роману.

"Повертайтесь, журавлі, додому! Не залишайте рідну землю на поталу зайдам! Без вас виростають ваші діти. Без вас відходять в інший світ ваші батьки, а споряджають їх в останню дорогу чужі люди. Невже ж так повинно бути?

Дві обручки


У романі йдеться про схрещення поглядів двох поколінь на події, які відбувалися на теренах західних областей України у 40-х роках; про високий патріотизм усіх верств населення, особливо молоді, яка за ідею важила життям тоді, і про патріотизм теперішній - на майданах під різними гаслами. Авторка взяла на себе сміливість зобразити у цьому творі дві епохи, досить близькі за часом, але такі далекі за сприйняттям, як і їх представники.

Ксеня - активний учасник руху УПА, зв'язкова, медсестра, що діє під псевдо "Тополя". Вона щодня ризикує власним життям, щоб надати допомогу молодим воякам УПА. Автор показує, що населення Західної України всіма силами підтримувало армію УПА, допомагаючи хто чим міг: "Молоденька зв'язкова йшла підтюпцем і думала про цих двох старих людей, які замість того, щоб спокійно спати в теплому ліжку, ризикуючи власним життям, намагаються хоч чимось допомогти повстанцям". Великим розчаруванням для простого люду стали незгоди серед керівників ОУН-УПА, які призвели до розколу та обезголовлення армії. З приходом визволителів для населення найболючішим випробуванням стали зрадники високої ідеї серед найближчих і найрідніших. Сусід боявся сусіда,брат - брата, доноси лились рікою і всіляко заохочувались з боку нової влади. Зі Східної України присилались не лише спеціалісти (вчителі, лікарі тощо), які повинні були насаджувати радянську ідеологію, а й військові, так звані "ястребки", які висліджували вояків УПА. Таким чином потрапив до Західної України і червоноармієць Василь: "Мене з товаришем взяли, тому що ми не мали родини, бо виховувалися в притулку. Нас було не шкода пустити в розпил. Діти ворогів народу, нехай вбивають інших ворогів народу, а потім до смерті виясняють, на чиєму боці правда. Росіяни командували, а українськими руками вбивали й виселяли до Сибіру". До чого ж призвело це завдання? Чим закінчилась його зустріч із Ксенею і чи те знайомство мало продовження?

Представниками нашого покоління в романі виступають онука Ксені Мирослава та внук Василя Арсен. Вихована в національному дусі, дівчина з усією радістю підтримує помаранчеву революцію, дотримується своїх принципів і не піддається чужому впливу. Арсен, народжений у Донецькій області та вихований дідом, має єдиний принцип - гроші. Він готовий підтримати будь-яку політичну силу, піти на мітинг, якщо за це платять. То чи може щось бути спільним між цими молодими людьми? Чи зможе їхнє кохання перемогти? І чому захотів поїхати до Тернополя дідусь Арсена? Як пройде зустріч двох людей, які колись були по-різні сторони барикад? Чи зможе Ксеня простити свого ворога? І чи не стане все це ще однією непереборною перешкодою для спільного життя молодих? Василь Федотович висловлює свої роздуми так: "Примирив президент своїм указом поляків з українцями, то нехай би не зважав на платних крикунів і залагодив непорозуміння між українцями, а історія розсудить, хто більше завинив перед народом".

У романі нема однозначної відповіді хто винен, адже її і не існує. Я просто порівнюю життя у Західній та Східній Україні, спосіб мислення людей, і можливості примирення. Але чому роман називається "Дві обручки"? А назва ця символічна, тільки зрозуміти все ви зможете прочитавши книгу до кінця!

Кохання з першого погляду


У цьому романі йдеться не тільки про кохання, хоч ця тема домінуюча. Чим живе сьогоднішня молодь? Які завдання ставить перед собою? Якої мети прагне досягнути? І що буде з державою, в якій молоде покоління, що повинно її розбудовувати, часто шукає щастя в чужих краях?

Головний герой твору - Олексій Шинкаренко - простий хлопець, який мріє про щире кохання. У товариша на весіллі закохується у місцеву красуню, яку всі чомусь називають Барбі. Кохання застилає йому очі, бо не сприймає жодних негативних відгуків про дівчину. Не стає на заваді й те, що вже освідчився іншій дівчині, з якою дружив кілька років. Оцінюючи з відстані років свою поведінку, чоловік намагався зрозуміти де саме і коли він зробив помилку. "Ніби йшов за покликом серця, принаймні так йому здавалось, та чи варто слухати тільки його…" Читачі замисляться, прочитавши роман.

Різносторонню оцінку даю заробітчанству, намагаюся подивитись на цю проблему з боку самих заробітчан, їхніх дітей та перестарілих батьків, а також зовсім сторонніх людей.

Одружившись з красунею, Олексій іде, як кажуть українці, "в прийми". Теща вважає, що для її доньки такий чоловік зовсім не підходить, адже він бідний і з простого роду. Її болить і те, що у сусідів чоловіки за кордоном заробляють великі гроші, тому постійно "клює" за це зятя. Олексій відчуває за собою провину і збирається за кордон. А що ж насправді потрібно Юлі, яку все життя опікувала мама, а потім чоловік? Чи принесе це їй щастя? До кого варто прислухатись - матері, чоловіка чи подруги? А може пора приймати рішення самостійно?

Не приховую на сторінках роману і свого обурення діями влади, яка ніби навмисне виштовхує людей у чужі землі: "Теперішні керівники забувають, що платять людині не тільки за те, що закрутила кудись гайку, а й за те, що знає, де її закрутити і наскільки". Привертаю увагу до того, як почувається кожний заробітчанин, повернувшись на рідну землю: "Протягом короткої відпустки вдома у заробітчанина виникає алергія на все, що відбувається на його рідній землі, тому знову рветься до Європи, де закони однакові для всіх, і все підпорядковане для блага людини. Наші емігранти вірять, що, приносячи в жертву своє третьосортне життя, здобудуть для внуків краще".

Роздуми про подальшу долю країни в таких умовах можна почути і в словах Педро, який, будучи чорношкірим, вважає своєю рідною країною Іспанію, де народився: "От ваші українці розбредуться по інших країнах і пустять коріння там, а не вдома. Потім не так легко буде зірватися з насидженого місця й повернутися назад. А їхні діти, як я тепер, любитимуть рідну для батьків землю уже здалеку".

Всі "плюси" закордонного життя пізнав і Олексій. Та повернувшись на Батьківщину, чоловік не збирається опускати рук - він знаходить роботу, повертає сина, і навіть отримує ще один шанс бути щасливим… Але про це - на сторінках роману "Кохання з першого погляду".

Ріка життя


У новому романі "життя пливе рікою - то тихо, то бурхливо..." Тут відображено багато різноманітних життєвих колізій, поведінку людей у різних ситуаціях. На прикладі двох найближчих подруг читач має змогу побачити вплив родинного виховання, моральних устоїв на подальшу долю людини. Одна з героїнь Галина, вирішила відкинути все: дружбу, релігію, мораль, кохання тільки заради того, щоб добитися своєї мети. Інша - Наталя, вважає, що кожна людина має свою долю, яка неодмінно її знайде. Хто з них буде щасливіший, покаже час…

Порівнюючи простих людей, звісно, населення свого рідного краю бачу іншим, ніж жителів Західної України. Наталю, яка прибуває з Львівщини в село поблизу Умані, тут приймають щиро і відкрито, називаючи "західнячкою". Проявляють неабиякий інтерес до історії УПА, в той час, як її матір - Валентину Степанівну, що народилась на Уралі, в Західній Україні сприйняли вороже, обзиваючи "москалихою". В уста Валентини я вкладала свої думки: "Треба боротися з владою, яка приймає погані закони, котрих ніхто не виконує, відстоювати свою мову і культуру. А деяким місцевим "патріотам" було простіше тихцем вставляти "палки в колеса" приїжджим, які часто не з власної волі опинялися на цих теренах". Та водночас сама і пояснювала таку ситуацію тим, що на Великій Україні не було стільки зрадників серед місцевого населення, як на Заході, тому й люди там більш відкриті.

Через що можна переступити людині, щоб добитися щастя? Що важливіше: дружба чи кохання? Чи існує жіноча дружба? Чи можна змусити одну людину покохати іншу і яку ціну за це необхідно заплатити? Все це я показую на прикладі Галини, яка все життя жила за рахунок когось. Дівчина не звертає уваги на жодні перепони, її не зупиняють навіть слова ворожки, що за аморальні вчинки настане важка розплата. Як покається вона пізніше колишній подрузі, ніколи не думала, що ціна буде такою високою… То ж чи варто боротися за те, що не твоє? Народна приказка: "Силою не станеш милою" актуальна завжди.

Наталя ж, народившись "не такою як усі", здавалось, могла озлобитися на весь світ, та цього не сталося. Добре вихована дівчина виросла спокійною, людяною та співчутливою. Вона не бачить у подрузі негативу, злорадства і довіряє тій всі свої таємниці. Перше кохання - Едуарда, вона також не приховує. І це стає першим страшним ударом для Наталії. Чи зможе дівчина пробачити і жити далі? Що приберігає для неї Господь? Чи зможе покохати жінка знову? Все це станеться не одразу, бо на її долю випаде ще багато випробувань, адже, як відомо, Господь найбільше випробовує тих, кого любить.

Всі сім'ї, як і всі люди є різними, та над усіма нами Господь, доля, чи фатум. Хто як це розуміє, але християнська мораль має пронизувати всі сфери людської діяльності.

Кому і які вчинки можна у житті пробачати - вирішує кожен із нас окремо. Що може принести справжнє щастя? Наталя висловлюється про це так: "У кожної людини є окреме мірило, яким вона вимірює свій добробут і щастя. Одному вистачає добре поїсти і виспатися, щоби почуватися щасливим; інший вважав би, що живе при комунізмі, якби не примушували працювати".

Любов до України, традицій та звичаїв, важливість родинного виховання, людської доброти, моралі, доля людини - все це у романі "Ріка життя". Читайте і не пошкодуєте за втраченим часом.

Примарне щастя


Це для тих у кого не вистачає терпіння на довге чтиво. У цій книзі представлено сорок цікавих історій на різноманітні теми. Тут є й містичні оповідання, почуті від людей, багато заробітчанських історій. І найбільше соціально-побутових, що трапляються з нами повсякчас. У цій книзі представлено широкому колу читачів національно-патріотичну п'єсу, написану в співавторстві з Б. Мельничуком. П'єсами "Шлюб у підпіллі" і "Роксоляна, декан і жлоби" я спробувала свої сили у драматургії. А так як на театральну сцену творові потрапити ще важче, ніж надрукуватися, то "Роксоляну…" представили в прозовому варіанті й надрукували у видавництві "Піраміда". Нажаль, наклад невеликий і повість змогло прочитати незначне коло читачів. Не буду описувати зміст кожного оповідання, бо не цікаво буде читати. Можете повірити, що отримаєте масу задоволення і багато інформації для роздумів. Чекаю на ваші відгуки!

Гніздо для зозулі


У новій збірці тернопільська письменниця Ніна Фіалко знайомить читачів зі своїми оповіданнями соціальної тематики і двома повістями, в яких порушує актуальні питання сьогодення.

Героїня повісті "Розбагатіємо?", як і багато інших сучасних жінок, прагне залишитися в бізнесі, котрий започаткувала ще на початку переходу країни до нових ринкових відносин. Чи вдасться їй побороти всі труднощі та підступи на шляху до досягнення заповітної мрії? Читайте і ви не пошкодуєте за витраченим часом.

У повісті "Сльози Роксоляни", написаній у співпраці з Богданом Мельничуком, описані митарства сучасних студентів, яким не вистачає коштів, щоб закінчити навчання у приватному інституті. Шукаючи підтримки в родині, далеко не бідної, головна героїня наштовхується на байдужість. Рідна тітка штовхає племінницю на непристойний вчинок, який, на її думку, допоможе вирішити фінансову проблему. Як розвиватимуться події з Роксоляною, ви дізнаєтеся, прочитавши цю повість. Впевнена, що не залишитися байдужим. Оповідання вміщені у збірці розповідають про реальних людей, котрі ще живуть поруч нас або відійшли у засвіти. На їх прикладі можна робити висновки для себе чи інших. Запропоноване читається легко, затягує напруженими сюжетами і залишає враження для роздумів. Читайте і не пошкодуєте за втраченими грішми і часом. Поки людина спроможна сприймати прочитане, вона ще живе…

Веселі канікули


У книжці «Веселі канікули» я пропоную школярам молодшого та середнього віку дві повісті. В одній розповідається про хлопчика, який живе у великому місті й не знає елементарних речей, з якими добре обізнані діти в сільській місцевості. Щоб ненав’язливо показати внукові шлях до пізнання іншого ,не звичного для нього життя, бабуся приводить його на пасовище і знайомить з пастухом. Далі події відбуваються як з багатьма хлопчиками, які влітку допомагають своїм дідусям і бабусям доглядати худобу. В повісті «Веселі канікули» ви прочитаєте і про різні пригоди, і про те як можна на канікулах заробити гроші, а головне, не тільки весело відпочити, а й удосконалити знання з природознавства практичними навиками.

Повість «Пригоди в гелевому мурашнику» доводить читачам, які люблять годинами просиджувати за комп’ютерами, що і там можна не тільки гратися в різні ігри, а й знаходити цікаву інформацію. Щоб відволікти доньку від комп’ютера, батько купує їй іграшку зі спеціальним гелем для комах. Дітям потрібно наловити комах і помістити їх у цю спеціальну «ферму» . А що ми знаємо про цих створінь? Виявляється, що дуже мало. І для того, щоб подивитись, як будуть заселяти комахи цю штучну «ферму», нашим героям довелось багато попрацювати і з комп’ютером. Добути інформацію про види комах, їхні повадки і закони існування. Виявляється, що добутих знань з інтернету не достатньо, щоб створити новий мурашник і подивитись, як реагуватимуть на таке насильство самі мурахи. Про експерименти дітей з мурахами докладно описано в повісті. Тут їм доводиться не тільки тупо дивитись на їхню поведінку, а й включити трохи власну фантазію. Саме цього прагнули досягти розробники іграшки і на думку автора вони цього досягли. Спостерігаючи за мурашиним плем’ям через лупу, герої Сергійко та Настя дізналися багато цікавого, чого не знали досі.

Хоч книжка ілюстрована чорно-білими малюнками, але ми знаємо, що найбільша її цінність у змістові тексту, а він не залишить байдужим навіть дорослих.

Косенівка. Село протягом радянської доби


Альманах "Косенівка. Село протягом радянської доби" висвітлює життя мешканців села протягом двадцятого сторіччя. Сучасна молодь про нього знає тільки зі споминів старших людей, тож письменниця розповідає про основні події, що відбувалися того часу. А також про людей, які тією чи іншою діяльністю або вчинками залишили свій слід в історії села. У книзі представлені спогади односельців про себе і своїх батьків. Продовжено започатковану традицію ознайомлювати читачів із сільськими авторами поезії та прози, нові доробки не тільки молодих авторів, а й представників старшого покоління. На суд читачів авторка винесла і кілька власних оповідань, щоб репрезентувати власну творчість. Висловлені в книзі думки належать авторці, яка з висоти літ прожитого має свої переконання і не пише на чиєсь замовлення.

Книга розрахована на широке коло читачів не тільки Косенівки. Хто хоче знати правду про те, що насправді діялося в українських селах Черкащини, той прочитає цю працю, й письменниця має надію, що читач захоче ознайомитися з усією її творчістю.

«Хочу в Тарасюківку»


Це мій останній роман, що вийшов друком недавно. На прикладі головного героя я намагалась показати життя багатьох українців, які волею долі після розпаду Радянського Союзу залишились в Росії. Як вони намагались вписатись у московське(саме московське) суспільство, яке звикло жити за своїми правилами, щедро користуючись плодами трударів п’ятнадцяти республік . До Москви в дев’яності роки минулого століття з тих республік ринули сотні тисяч заробітчан. Одні поверталися додому на рідні землі, інші намагалися вкоренитись там, де їх застали геополітичні катаклізми. Колишнє твердження, що «наш адрес не дом и не улица – наш адрес Советский Союз» лише зовнішня обгортка, якою прикривалося керівництво Кремля. Після розпаду кожна нація шукала свою нішу в тому хаосі. Яке місце змогли зайняти українці я й намагалась показати. В основу роману лягли сюжети зі справжнього життя людей, з якими мене звела доля. Після прочитання цього роману вони були дуже здивовані тим, настільки правдиво я дослідила й описала їхні характери. Та мені достатньо було послухати їхні розповіді, за якими можна вгадати добрі наміри вчинків чи погані.

За визначенням роман соціально-психологічний, а я б сказала, що навіть трагічний, бо насправді мої герої, намагаючись утекти від багатьох проблем, які треба було вирішувати, мешкаючи у великому мегаполісі, наробили багато помилок. Намагання змінити стиль життя і переселитись у свою «Тарасюківку», призводить до психологічного зриву в декотрих героїв, розчарування і переосмислення поспішних рішень, які призвели до трагедії. Багато в чому поступився б, пробачив чи й перетерпів, але повернути втрачене, нажаль, не можливо…

Роман насичений гострими сюжетними лініями, які, читаючи, не можна пропустити, щоб не втратити нитку, якою плететься канва всього роману. Я хочу, щоб порівнюючи вчинки героїв роману, читачі оглядалися на свої. Може, це їм допоможе уникнути багатьох проблем, бо в багатьох вони схожі. В романі правдиво зображені позитивні та негативні риси характери героїв, які викликають у читачів іноді захоплення, а здебільшого осуд. Але герої роману – живі люди, що живуть серед нас і тому цікаві.

Повірте, коли перегорнете останню сторінку роману, а відірватися від нього важко, – з його героями не захочете розлучатись. Ваше серце і розум захоче знати, як в подальшому склались їхні долі. У вас буде можливість порівняти ментальність і прагнення інших народів з нашим, українським. Чого варто повчитися від інших, а що треба викорінювати в собі, щоб не стати рабом.

Роман читається легко й невимушено, то ж придбавши його, ви отримаєте насолоду від читання і подальших роздумів.

«Обірвана струна»


У новому романі тернопільська письменниця Ніна Фіалко висвітлює початок гібридної війни на сході України, в якій гинули її найкращі сини.

Головний герой твору Михайло Гончарук – учасник Майдану, Революції Гідності, згодом – боєць добровольчого батальйону, який дивом вийшов з Іловайського «котла». Покалічений чоловік переживає важкий період психологічної реабілітації, коли чиновники не визнають його учасником АТО і вимагають від нього довідок від тих, хто вже у засвітах. На Майдані Михайло випадково зустрічається з «двійником», доля зводить їх і в найтяжчу хвилину, коли життя обох висить на волосині. Обмінюючись знаннями про особливості подібних людей, Сашко доводить, що їм доручена якась одна й та сама місія і хто з них залишиться живим, той мусить її виконати. Михайло, вражений почутим, після повернення додому намагається доскіпатися до минулого своєї родини, щоб розгадати появу «двійника» в його житті, зрозуміти своє призначення на Землі.

В основі твору – правдива історія, котра не залишить читачів байдужими.

 

© 2012 Детёныш