БУДЬМО ЗНАЙОМІ!

Я, Фіалко Ніна Іванівна, народилася на Черкащині в селі Косенівка Уманського району 10 вересня 1943року під час воєнного лихоліття в родині сільської інтелігенції. У важкий голодний 1947 рік я захворіла на туберкульоз кісток і від того часу моє дитинство минало не так, як у більшості дітей мого віку. Семирічку закінчила з однією четвіркою і мама влаштувала мене в Уманську бухгалтерську школу, в яку приймали учнів після закінчення десятирічки. Мабуть, вважала, що іншої роботи я не зможу виконувати, а жити якось мушу. Щоб не відставати від інших, мені доводилося вчитися з подвійним навантаженням. Старт в доросле життя ніби був добрий, бо в не повних шістнадцять років я вже нараховувала у колгоспі людям трудодні. Папери і рахівниця з ранку до смеркання, ще й на єдиний вихідний брала деякі підрахунки додому. Жодної вільної хвилини! Зненавиділа цю роботу і стала замислюватись, яким чином її можна змінити. На щастя у селі започаткували вечірню десятирічку і я вступила до 8 класу. Не розповідаючи батькам про свої плани (вони не схвалили б їх), після закінчення року подала документи до Київського технікуму харчової промисловості. Мріяла вбити два зайці: вирватися зі села і набути професії, не пов'язаної з сільським господарством. Під час навчання виявилося, що майже всі мої однокурсники мають атестати середньої школи, а декотрі потрапили до технікуму з другої спроби. Щоби не пасти задніх (а цього я найбільше не любила) знову мусила наздоганяти науку. Кажуть у народі "що бідному женитися ніч коротка" підходить і до мого випадку. Бо закінчила лише перший курс, а учбовий заклад розформували. Студентів відділу кондитерського і хлібопекарного виробництва перевели до Кам'янець-Подільського.

Після закінчення навчання в технікумі харчової промисловості здобула фах техніка-технолога і була скерована на роботу до Тернополя. Обраній професії присвятила тридцять шість років життя. Роботу свою любила і завжди до вирішення виробничих проблем підходила творчо. Кілька разів брала участь у республіканських змаганнях серед обласних управлінь громадського харчування. На конкурсах очолювала групу кондитерів області, де обов'язковою умовою мав бути і власний рецепт якогось виробу. Першого місця не займала, але завжди серед багатьох учасників була чимось відзначена (путівкою, цінним подарунком).

У мене своєрідна і творча біографія. Раніше ніколи не писала (навіть в думках не було). Та економічна криза 90-х змусила мене переосмислити життя. Стрес став поштовхом для розкриття у собі нових можливостей. Щоб майнути за кордон чи зайнятися "бізнесом" - не мала ні бажання, ні здоров'я. А щоб від безгрошів'я не втратити розум почала писати романи. Відсутність відповідної освіти далися взнаки, тому в перших романах прискіпливий читач може побачити деякі "ляпи". Прошу вибачення у тих, кому вони не подобаються. Романи написані правдиво і, мабуть, тому користуються найбільшим попитом у читачів. Не буду описувати важку дорогу до читача, але вона вже трохи протоптана і, надіюся, після ознайомлення з цим сайтом коло читачів моїх творів розшириться.

Моя творча "кухня" нічим не відрізняється від інших письменників. Спочатку писала лише восени і взимку, бо влітку була зайнята на дачі та з онуками. Тепер внуки підросли, дачі позбулася, а творчий процес заволодів мною цілком і безповоротно. Сюжет для книжок беру з життя, якийсь час виношую в собі, шукаю пояснення тим, чи іншим вчинкам своїх героїв, а потім сідаю за комп'ютер. Праця над романом в мене є безперервною до її завершення. Потім даю на якийсь час собі передишку. Натомість прошу найближчих друзів прочитати написане, саме вони є першими критиками. А тоді вже, взявши до уваги зауваження та побажання, допрацьовую текст і несу до редактора видавництва. Праця не легка, бо потребує зосередженості й усидливості. Найбільшу насолоду отримую під час написання творів, але, коли ще й чую добрі відгуки про свою працю, розумію, що "мучуся" не даремно.

Гарного й мудрого вчителя мені Бог послав в особі Богдана Мельничука, який щедро ділився знаннями з нової для мене професії. Більшість моїх творів редаговані саме ним.

Письменницька аудиторія (якщо загляне на мою сторінку) поцікавиться основним: як же тобі, стара пані, вдається надрукувати свої романи? Справді, це справа не проста, особливо у наш ринковий час. Видавці дивились на моє обличчя й хитали головами. Один сказав відверто: "Якби ви хоч на двадцять років були молодші, то можна було б спробувати вас розкручувати". На жаль, мої роки - моє багатство… Тож перші три романи невеликими накладами видала за власний кошт і розповсюдила через крамниці Тернополя. Лише тоді у видавництві "Навчальна книга - Богдан" наважились ознайомитися з їх змістом. І ось уже шість років ми плідно співпрацюємо. Згідна з видавцями, що треба було починати писати раніше, але я переконана, що Бог знає, коли і що людині давати. Маю талант до рукоділля, котре ніколи не набридає. Багато що вмію і можу зробити, але внуки від мене далеко, а на відстані досвід передавати важко. Кажуть, що я пишу надто просто, але і багато є читачів, які не сприймають постмодерну. То ж кожен письменник шукає своїх прихильників. Безмежно вдячна тим, хто своїм гаманцем голосує за те, щоб не зникла українська література. Своїм прикладом я доводжу, що творчі люди можуть бути і серед кухарок. Вірте в себе і не бійтеся братися за щось нове, може, саме там відкриєте свій талант.

У грудні 2015 року я стала повноправним членом ТОО Національної Спілки Письменників України.

З повагою Ніна Іванівна Фіалко.